Регулювання зайнятості населення

12345

Ринок праціяк важлива багатопланова сфера економічного і соціально-політичного життя суспільства потребує кваліфікова­ного регулювання з метою підвищення ефективності його функ­ціонування. Саме створення дійової системи регулювання сфери зайнятості є одним з основних соціальних заходів розвитку суспільства. Державна політика зайнятості населення залежить від темпів і характеру ринкових перетворень. Вона передбачає систему адап­тації різних категорій незайнятих до вимог ринку праці, а також систему соціального захисту безробітних та осіб з обмеженою конкурентоспроможністю.

Державне регулювання зайнятості населення має ґрунтуватися на:

· забезпеченні соціального партнерства суб'єктів ринку пра­ці, тобто створенні рівних можливостей усім громадянам неза­лежно від їхнього походження, соціального і майнового стану, расової і національної належності, статі, віку, політичних пере­конань, ставлення до релігії, реалізації права на вільний вибір виду діяльності відповідно до своїх здібностей та професій­ної підготовки з урахуванням особистих інтересів та суспільних потреб;

· сприянні забезпеченню ефективної зайнятості, запобіганні безробіттю, створенні нових робочих місць та умов для розвитку підприємництва;

· добровільності й відсутності примушення громадян щодо вибору сфери діяльності й робочого місця;

· гласності на основі всебічного інформування населення про наявність вакантних робочих місць;

· дотриманні комплексності заходів щодо регулювання за­йнятості населення,

· підтримці працездатних громадян у працездатному віці, які потребують соціального захисту;

· забезпеченні заходів запобіжного характеру щодо регулю­вання зайнятості населення та відтворення робочих місць;

· певної гарантії зайнятості, тобто гарантії збереження робо­чих місць і професії, гарантії одержання доходів.

Залежно від стану економіки та ринку праці передбачається здійснення актив-них та пасивних заходів регулювання зайня­тості. До активних заходів належать:

· створення додаткових і нових робочих місць шляхом рест­руктуризації економіки, розвитку приватною бізнесу, особливо малого й середнього, створення умов для іноземного інвестуван­ня та для самозайнятості населення (слід наголосити, що створення нових постійних і тимчасових робочих місць у сучасних умовах значною мірою залежать від розвитку малих підприємств і кооперативів. Для створення малих підприємств не потрібно великого стар­тового капіталу. Водночас ці підприємства забезпечують робо­тою значну частку тимчасово незайнятих громадян. Галузева спеціалізація, розміри малих підприємств мають визначатися структурними та соціальними пріоритетами роз­витку окремих міст, областей з урахуванням збалансованості регіональної економіки. Такі підприємства зможуть функціо­нувати навіть за умови банкрутства і формуватимуть ринкове середовище та розвиток конкуренції. Малі підприємства можуть створювати вивільнені з виробниц­тва працівники однієї або близьких спеціальностей. Перспективним напрямом є організація малих підприємств через залучення на них випускників профтехучилищ, техні­кумів з подальшим переведенням цих підприємств на орен­ду, викуп. Незважаючи на відносно меншу вартість робо­чих місць у соціально-побутовій сфері, доцільно створювати нові підприємства у виробничій сфері, зокрема у виробницт­ві будівельних матеріалів, для перероблення м'яса, овочів, фруктів, а також у виробничій інфраструктурі);



· профорієнтація, підготовка й перепідготовка кадрів (метою є створення сприятливих умов для широкомас­штабного розгортання процесів структурної та технологічної перебудови економіки, запобігання змушеному хронічному безробіттю, розв’язання кадрових завдань, пов’язаних із раціоналі­зацією зайнятості. Насамперед необхідно здійснювати професійну підготовку й перепідготовку кадрів з наступним працевлаштуванням тих професійних груп працівників, які становлять основну масу без­робітних. Система професійного навчання безробітних громадян і не­зайнятого населення має виконувати соціальні (опанування про­фесії, спеціальності як засобу захисту від безробіття) та економі­чні функції (розвиток трудового потенціалу суспільства, відтво­рення робочої сили необхідної кваліфікації). Ця система є одним із ланцюгів безперервного навчання, доповнюючи існуючі систе­ми професійного навчання. Професійне навчання має організовуватися насамперед для громадян, які особливо потребують соціального захисту: осіб, які тривалий час не працюють, інвалідів, молоді, одиноких і багато­дітних батьків, жінок, які виховують дітей дошкільного віку та дітей інвалідів, осіб перед пенсійного віку, біженців, вимушених переселенців.

Система професійного навчання безробітних громадян і не­зайнятого населення призначена для підготовки та перепідготовки дорослого населення, спираючись на їхні про­фесійні знання та вміння, виробничий досвід. Молодь, яка вперше шукає роботу, мусить набувати професію або спеціальність, як правило, в навчальних закладах професійного навчання до початку трудової діяльності.

Професійне навчання і перекваліфікації, передусім завдяки розвитку прямих договірних відносин між підприємцями, підприємст­вами і навчальними закладами. При цьому плани і програми навчання слід орієнтувати на задоволення конкретних потреб замовника

Необхідно удосконалити систему інформації щодо вакан­сій, передусім створити інтегровану базу даних про ринок ро­бочої сили, яка б містила інформацію про потребу підприємств у кадрах за професіями та кваліфікаційними розрядами (струк­тура професій, рівень кваліфікації), а також дані про кіль­кість наявних та необхідних робочих місць за категоріями персоналу..

Водночас слід поліпшити інформаційне обслуговування мо­лодіжного сектору ринку праці через періодичну підготовку і до­ведення до учнів та студентів інформації про потребу підпри­ємств у робочій силі, про необхідність продовжувати навчання та одержання професії, конкурентоспроможної на ринку праці. Не­обхідно також проводити спеціалізовані (галузеві) та регіональні (міжгалузеві) ярмарки вакансій; забезпечувати розвиток профорієнтаційних послуг для молоді (інформаційних, діагностичних, консультативних тощо));

· організація громадських робіт (організація громадських робіт дає змогу раціональніше ви­користовувати робочу силу, створювати тимчасову зайнятість безробітного населення як на регіональному рівні, так і під час реалізації проектів загальнодержавного характеру. Значна частка цих робіт має мати за­гальнодержавний характер (побудова магістралей, трубопрові­дного транспорту, мостів тощо), що давало б змогу залучити до них не тільки некваліфіковану робочу силу, а й висококвалі­фікованих робітників і спеціалістів, які не мали на той час роботи. Основою організації громадських робіт є довгострокові ре­гіональні програми тимчасової зайнятості, відповідно до яких створюються робочі місця, населення залучається до гро­мадсько-корисної праці в період зниження попиту на робочу силу. Громадські роботи необхідно розглядати як вимушений, проте необхідний засіб боротьби з безробіттям. Тимчасові робочі місця створюються переважно у державному секторі і спрямовані на використання праці різних категорій робочої сили, яка не потре­бує спеціальної підготовки.

Громадські роботи регулюють попит на робочу силу і пом’якшують гостроту проблеми безробіття. Це означає, що в період відносно стійкого економічного розвитку вдаватися до ор­ганізації громадських робіт необхідно у разі крайньої потреби, як би створюючи «запас» на той період, коли темпи економічного розвитку уповільнюються. Резервування робіт означає не тільки зміну строків будівництва об'єктів, а й нагромадження певних фінансових та матеріальних засобів. Залучення до громадських робіт є засобом кращим порівня­но з виплатою допомоги у зв’язку з безробіттям з позицій як окремої особи, так і держави:

· кошти виплачуються не безплатно, а за певну громадську користь;

· створюються нові робочі місця;

· висока частка заробітної плати в загальних витратах, яка характерна для тих галузей, де звичайно застосовуються громадські роботи, робить доцільним викорис­тання останніх для уповільнення зниження купівельного попиту населення, особливо небезпечного в період зниження темпів еко­номічного зростання;

· вироблена на цих роботах про­дукція не веде до товарного надвиробництва, небезпечною в пе­ріод економічної нестабільності, оскільки виробництво регламен­тується і не має масового характеру.

В умовах масового безробіття доцільним є державне регулю­вання громадських робіт. Однак воно має передбачати сприятли­ві умови для підприємців і звужуватися у міру пожвавлення ви­робництва та збільшення попиту на робочу силу. Оскільки серед безробітних високу частку становлять жін­ки та молодь, залучення їх до громадських робіт можна здійс­нювати через розгортання спеціалізованих робіт, таких як ви­конання тимчасових та сезонних сільськогосподарських ро­біт у приміських господарствах, виконання робіт щодо бла­гоустрою, надання послуг соціально-побутового характеру (догляд за дітьми, хворими, робота в архівах, бібліотеках, ста­тистичних органах, навчальних закладах тощо); організація навчання жінок ручному ткацтву, мереживоплетінню, виши­ванню. Організація громадських робіт мас особливо велике значення для безробітної молоді, яка психологічно нестійка, схильна до впливу негативних соціальних явищ і являє собою живильне се­редовище для зростання наркоманії, злочинності, соціальних конфліктів. Це погіршує якість робочої сили: кваліфікацію, профпідготовку, ставлення до праці. Широкому використанню громадських робіт зава­жають, з одного боку, відсутність коштів у місцевих бюджетах, незаінтересованість підприємств в організації цих робіт унаслі­док обмеженої потреби в робочій силі, з іншого боку – непопу­лярність таких робіт серед незайнятих громадян через тимчасо­вість, невідповідність кваліфікаційному рівню та психологічну неприйнятність);

· посилення територіальної та професійної мобільності робо­чої сили,

· розвиток служби зайнятості тощо.

До пасивних заходів належать: виплата допомоги у зв’язку і безробіттям і надання допомоги членам сімей, які перебувають на утриманні безробітних. Відповідно до ст. 4 ЗУ “Про зайнятість населення” держава гарантує працездатному населенню у разі відсутності роботи і заробітку:

· виплату безробітним у встановленому порядку допомоги по безробіттю, матеріальної допомоги по безробіттю, матеріальної допомоги членам сім'ї, які перебувають на їх утриманні, та інших видів допомоги;

· включення періоду перепідготовки та навчання нових професій, участі в сплачуваних громадських роботах, одержання допомоги по безробіттю та матеріальної допомоги по безробіттю до загального і безперервного трудового стажу.

Працівникам, трудовий договір з якими було розірвано з ініціативи власника або уповноваженого ним органу відповідно до п. 1 ст. 40 КЗпП України, за умови їх реєстрації у державній службі зайнятості статус безробітного з призначенням допомоги по безробіттю надається з восьмого дня після реєстрації у службі зайнятості як таких, що шукають роботу, а виплата допомоги по безробіттю відкладається відповідно до пп. “а” п. 2 ст. 30 ЗУ “Про зайнятість населення” і виплачується з наступного дня після закінчення тримісячного строку збереження середнього заробітку за попереднім місцем роботи (ст. 493 КЗпП України).

Розмір допомоги по безробіттю визначається або відповідно до попереднього заробітку, або в твердих сумах. Джерелами фінансування є внески, що сплачуються працедавцем і найманим працівником відповідно до заробітку згідно законодавства. Згідно з Конвенцією МОП № 102 “Мінімальні норми соціального забезпечення” мінімальний період допомоги по безробіттю за страховими програмами визначений 13 тижнями протягом 12 місяців. Але ця ж конвенція передбачає виплату допомоги особам, чиї доходи не перевищують визначеної межі, за програмою соціальної допомоги, що охоплює все населення країни (допомога по бідності), протягом 26 тижнів. Від часу прийняття Конвенції № 102 максимальна тривалість виплати допомоги по безробіттю (що на той період рідко перевищувала 26 тижнів) у багатьох економічно розвинених країнах збільшилася приблизно до 52 тижнів.

Допомога по безробіттю виконує наступні функції: компенсація втрачених доходів; стимулювання якомога швидшого працевлаштування. Вона має забезпечити належне існування самого безробітного та його утриманців і водночас стимулювати його до активного пошуку роботи. І якщо з першою функцією все більш-менш ясно, проблема – лише у фінансових можливостях, то щодо стимулюючої ролі єдиної думки фахівці не мають. Щедра допомога підштовхує безробітного зволікати з працевлаштуванням (практично до закінчення терміну виплати допомоги), висувати завищені вимоги до оплати праці на новому місці роботи.


7167609943326079.html
7167639979515848.html
    PR.RU™